Чому дитина росте неконтрольованою, а батьки не мають авторитету в її очах? Чому у підлітковому віці вона зв’язується із сумнівними компаніями? Чому мати не може заснути до ранку, переживаючи про те, чи не закінчились, бува, нічні розваги її вже не зовсім маленької дитини трагедією? Чому іноді так пізно батьки усвідомлюють, що діти стали ніби чужими і перестали ділитися своїми проблемами й переживаннями? Іноді батьки запізно починають задумуватися про те, що ж неправильним було у вихованні.

Батьківська любов часом виливається у дві крайності. В першому випадку, намагаючись огородити свою улюблену дитину від усього зла на світі, тато з мамою встановлюють жорсткі рамки і правила, порушення яких невідкладно карається. І часто із застосуванням фізичної сили. У протилежному випадку батьки, намагаючись проявити свою безмежну любов до дитини, дають і дозволяють їй все. Не підозрюючи, що таким чином можуть розвинути егоїзм і навіть нарцисизм в особистості, яка росте, не знаючи жодних «стопів» у сім’ї. А потім переносить цю модель поведінки у суспільство, вимагаючи від усіх особливого і виключного ставлення до себе. Не знаючи, що таке «відповідальність».

Та, мабуть, ще гірше, коли батьки взагалі дистанціюються від виховання дитини, давши в руки, замість уваги і турботи, дорогу забавку – телефон чи планшет. Чи не почувається така дитина сиротою при живих батьках?

Про те, чи варто бити дітей у процесі виховання, чи правильно дозволяти дитині все, що вона хоче, і як проявляти любов до дитини так, щоб вона її відчувала та росла в душевній гармонії,  – розповідають представники релігійних конфесій Луцька у наступній публікації із серії ІА Конкурент «Що думає Бог».

Від Православної Церкви України про християнське виховання дітей розповідає диякон отець Петро Лисенко, директор центру християнського виховання дітей та молоді.

Диякон отець Петро Лисенко, директор центру християнського виховання дітей та молоді

«Ми живемо з дітьми, як з чужими, під одним дахом»

До певного моменту життя батьки тримають дітей у руках, наче натягнутий лук. Так можна тримати до якогось часу, але рано чи пізно він вистрілить. І потім батьки будуть бідкатися, що втратили контроль над своєю дитиною. Ми не реагуємо на наших дітей під час їхнього розвитку. Живемо з дітьми, як з чужими, під одним дахом. Нас не цікавить, що вони роблять, що дивляться і  з ким спілкуються. Виховання –  це складний процес, який триває 24 години на добу і 7 днів на тиждень. І робити це треба по-доброму, наскільки це можливо. Потрібно розповідати, чому так робити не можна і як робити правильно. Слово «Чому» має для дитини величезне значення. А в нас часто пояснюють так: «Бо я так сказав» чи «сказала».

Є хороше значення слова «наказаніє». З церковнослов’янського воно означає «вразумлєніє». Найчастіше використовується усне покарання. Ми повинні за допомогою слів обмежувати дітей у чомусь, або ставити їх у кут. До речі, мало хто знає, чому дітей ставлять в кут. Це робили ще наші предки. З давніх-давен у кожній слов’янській хаті у кутку стояла ікона і лампадка. Тому за провину дітей ставили у кут до іконки і лампадки і змушували молитися, аби Бог їм послав прощення. З того часу повелося так, що дітей почали ставити у кут. Але пізніше про ікони з лампадками забули і вже й ніхто не знав, для чого дітей треба ставити в кут.

А фізичне покарання дітей (саме покарання, а не насильство), може мати місце, як «ліки» у найтяжчих випадках, і застосовуватися за найтяжчі провини, і то не для всіх дітей. Адже кожен покарання переживає по різному. Якось чоловіка запитали, чому він не  курить. На що він відповів, що за сигарету його в дитинстві батько так побив ременем, що бажання курити пропало на все життя.

Тому, виховуючи дитину, не варто намагатися, щоб вона була схожа на когось. Як в лісі немає однакових дерев, так само немає й однакових людей. Моліться за ваших дітей і спілкуйтеся з ними. А чи варто бити дітей – ваш особистий вибір, однак, згадайте про чоловіка, який не курить.

Ми забороняємо щось дітям не тому, що нам так хочеться, а для чогось. Невже ми дозволимо своїй дитині курити в 4 класі, якщо їй так захочеться? Чи ж дозволили б ми дитині піти з друзями на річку, якщо вона не вміє плавати? Я не кажу, що потрібно все забороняти, але й дозволяти всього теж не можна. Тому концепція виховання «дозволяти все» таки оманлива, бо ж будь-які батьки переживають за дитину і точно не будуть дозволяти робити геть усе. Ви висловили думку деяких батьків, мовляв: «Буду дозволяти дитині все, хай вчиться на своїх помилках». А якщо ця помилка стане фатальною? А якщо дитина зробить таке, за що батьки будуть картати себе за це все життя, що не заборонили цього? Потрібно дозволяти все, але з розумом.

Для того, щоб виховати дитину у гармонії, потрібно виховувати її в молитві. Але для цього потрібне відповідне виховання самих батьків. Має бути відповідна поведінка батьків, їхнє спілкування, їхня гармонія. Сім’я – це найголовніше. Якщо дитина приходить зі школи роздратована, то вона розраховує отримати захист і підтримку вдома. Адже батьки для дитини – це ідеал, на який потрібно рівнятися. Якщо ти сам в гармонії не перебуваєш, то як ти навчиш дитину перебувати у гармонії?

З християнської точки зору для відновлення гармонії необхідна молитва, відвідування церкви і читання Святого письма та спільне причастя. Це основа християнського виховання. Але перш ніж приступити до виховання дітей, ми повинні виховати самі себе.

Нотаріус управління Луцької Дієцезії Римсько-Католицької Церкви отець Роман зазначає, що вибір методу виховання залежить від рівня готовності чоловіка бути батьком.

Отець Роман

«Батьки думають, що діти – це копія їх самих. Це не так. Діти – це зовсім інша особистість, з якою вони повинні знайомитися і намагатися зрозуміти»

У Старому Завіті читаємо: «Син мудрий приймає картання від батька, а насмішник докору не слухає». Також у Новому Завіті написано: «Мій сину, — не нехтуй Господньої кари, і не знемагай, коли Він докоряє тобі. Бо Господь, кого любить, того Він карає».

Питання, які ми розглядаємо, не належать до того чи іншого віросповідання. Відповіді закладені як у Старому так і Новому Заповіті. У свої любові батьки повинні піклуватися про те, що для дитини буде найкраще.

Батьки повинні давати дитині час і любов. Сьогодні батьки не є присутні в житті дитини. Вони дають дитині телефон чи планшет і в такий спосіб звільняють себе від відповідальності. Починати потрібно з того, щоб більше часу проводити з дитиною. А в другу чергу, батьки повинні дати ту любов, цінності і те, що є важливим у їхньому житті. Це банально, але навіть роблячи домашнє завдання разом із дитиною. Батьки часто помилково думають, що діти – це копія їх самих. Це не так. Насправді, діти – це зовсім інша особистість, з якою вони повинні знайомитися і намагатися зрозуміти.

Голова Волинського ООЦ Євангельських християн-баптистів Ярослав Троць вважає, що бити дітей у процесі виховання не варто.

Ярослав Троць

«Якщо батьків цілий день вдома немає, а ввечері вони прийшли і дали «розгон» дітям, то про яку любов можна говорити?»

Бити дітей не варто, але варто дисциплінувати. Адже можна бити, але не виховувати, а калічити. А можна не карати фізично, але воно принесе результат. У Біблії є такий текст: «До юнакового серця глупота прив’язана. Але різка картання віддалить від його її». Тобто, діти мають неправильні тенденції. Читаю ще один текст: «Хто стримує різку, той ненавидить свого сина». Або ж: «Картай свого сина, коли є надія навчити його. Та забити його не піднось свою душу». В оригіналі звучить так: «Не стань причиною смерті своєї дитини». Що мається на увазі? Іноді деякі батьки вважають, що дитина ще замала, щоб розуміти деякі речі. І вони з дитинства її не обмежують. І коли дитина досягає підліткового віку – вона стає егоїстом, і тоді її виховувати стає дуже важко.

Тому є дві моделі виховання: вседозволеність і обмеження. Але часто буває так, що ми дозволяємо все до 16 років, а потім намагаємося обмежувати. Ні, потрібно навчитися з раннього дитинства обмежувати дитину. В Біблії є й такий текст: «Дитина, залишена без покарання, засоромлює свою матір». Процес виховання має бути безвідкладним: тобто, щойно дитинка зробила шкоду – відразу мусить понести покарання. Покарання не має бути диктаторським і дитина завжди має розуміти, за що ми її караємо. Потрібно пояснити, чому її вчинок був неправильним. Покарання може бути різним: відібрати телефона, відключити Інтернет тощо. Але ніяк не бити дитину. Європейська юридична практика говорить про те, що батьки взагалі не мають права фізично карати дитину. Але Біблія все ж говорить про те, що «різка дає науку».

Як виховати дітей у душевній гармоні? Прийдіть до мене в гості і побачите (сміється – ред.). В мене п’ятеро дітей. Дуже просто: кожна мама і кожен тато повинні подарувати дитині 3 важливі дари. Перший – дар любові. Треба навчити дітей любити, щоб вони бачили любов тата і мами і відчували, що їх люблять. Другий дар – дар хліба. Ми повинні дати дітям хліб і фізичний і духовний. І третій – це дар дисципліни, це, власне, виховання, про яке ви запитуєте. І коли є ці всі три складові, то навіть дитинка, яку покарали, все одно лишатиметься щасливою дитиною. А якщо батьків цілий день вдома немає, а ввечері вони прийшли і дали «розгон» дітям, то про яку любов можна говорити?

Мені в цьому допомагає Біблія. Я розумію, що діти – це не моя власність. Діти – це нагорода від Господа для батьків. І я ціную це. В мене бувають моменти, коли я злюся на дітей і дисципліную їх, але я вчу чути тата з першого разу.

Заступник голови Волинського об’єднання Церкви Християн Віри Євангельської Василь Паламарчук навпаки вважає, що фізичне покарання варто застосовувати.

Василь Паламарчук

«Батьки повинні лишатися батьками, але в певній мірі вони повинні бути друзями дитині»

Як батько і як християнин, я вважаю, що фізичне покарання варто застосовувати. Біблія каже: «Чи є такий батько, який любить свого сина, і не карав би його?». Покарання – це не метод виразу свого гніву. Покарання – це метод любові. Але це вже крайня ступінь, коли ти пояснював, попереджував, забороняв, у чомусь обмежував, але це не подіяло. Тому фізичне покарання має бути останнім способом виховання, покликаним зупинити дитину від вчинення чогось недоброго у майбутньому.

А ось дозволяти все дітям не варто. Якби батьки виховували так дітей кілька тисяч років тому, то ми б сьогодні не існували. Я вважаю, що не можна дозволяти дитині все, що вона хоче. Адже дитина, яка формується, не знає багатьох речей. Тому ми, як батьки, зобов’язані показати їй шлях до правильних цінностей. Вседозволеність виховує у людини почуття зверхності і, як правило, з часом вона стає на хибний шлях.

Проблема у відношенні батьків до дітей. Особливо у відношенні батька. Часто буває так, що тато мало часу проводить зі своїми дітьми, і в цьому проблема. Батьки повинні лишатися батьками, але в певній мірі вони повинні бути друзями дитині. Дитина має відчувати, дивлячись на батька, що у важку хвилину він їй допоможе. Окрім того, у дитини формується розуміння Бога по батькові. Якщо батько все дозволяє, то дитина ростиме з розумінням того, що й Бог дозволяє все. А якщо батько ставить жорсткі рамки, то дитина з часом розумітиме, що й Бог ставить певні обмеження, але тільки тому, що про неї піклується. Часто батьки в гонитві за грошима і кар’єрою втрачають дещо набагато цінніше – своїх дітей.

Пастор церкви Адвентистів сьомого дня Володимир Мелись пояснює, що в Біблії, насправді, не йдеться про те, що батько обов’язково повинен карати дитину різкою у прямому сенсі цього слова.

Володимир Мелись

«Дитина повинна розуміти: якщо вона зробила щось недобре, то має нести за це відповідальність»

У притчах Соломона є такий текст, де написано, що «Нерозумному – різка». Але якщо дослідити це питання глибше, то з’ясується, що в тексті йдеться не про різку у прямому сенсі цього слова, а про настанову. Виховання, в першу чергу, повинно бути настановою. Тобто, це спілкування з дітьми. І навіть якщо говорити про покарання, то воно не має бути фізичним. Ми вчимо своїх прихожан ставитися до дітей толерантно. Разом з тим я не кажу, що різка має бути виключена. Але фізичне покарання має бути останньою мірою, і відбуватися не в пориві злості. Якщо ж батьки не бачать іншого методу впливу, окрім фізичного, то ми вчимо так: ти спочатку зупинися, поясни дитині за що ти її збираєшся покарати, і лише після того, якщо ще лишиться сила волі зробити це, можна покарати дитину фізично. Але з фізичними покараннями треба бути дуже обережним, адже в пориві злості можна покарати так, що дитина може отримати травму, як фізичну так і психологічну. Тому ми пропонуємо уникати таких методів.

Звісно, що дитині не можна дозволяти все! Мають бути певні правила і межі. Вседозволеність призводить до того, про що ми говорили в одній із попередніх розмов – до втрати моральних цінностей, неповаги до батьків тощо. А це призводить і до вибору деструктивних лідерів, про яких ми говорили. А все це починається із сім’ї, коли батько не є авторитетом для дитини. І починається це тоді, коли дитина відчуває повну свободу, коли їй все можна. Потім вона приходить у суспільство і вважає, що їй і там все можна.

У якому б віці дитина не була – до неї необхідно проявляти повагу. Вона також створена Богом, їй Бог дає життя, хоч і через маму і тата. Але дар життя – це дар від Бога. Тому вже з маленьких літ потрібно поважати дитину як особистість і давати їй право вибору. Адже часто ми насилуємо своїх дітей, наприклад, змушуємо їсти, коли дитина не хоче. Не хоче – хай не їсть. Друге – це вчити відповідальності. Дитина повинна розуміти: якщо вона зробила щось недобре, то має нести за це відповідальність.

Речник Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів Володимир Денщиков зазначає, що до дітей взагалі не можна застосовувати будь-якого тиску.

Володимир Денщиков

«Дитина повинна відчувати підтримку і розуміння з боку батьків»

Дітей не тільки не можна бити, до дітей взагалі не варто застосовувати будь-який негативний тиск. Биття або крики на дитину виховують страх, навряд чи батьки свідомо бажають, щоб дитина їх боялася. Діти ж, які зазнають насильства в сім’ї, часто отримують психологічні травми, які в майбутньому можуть стати випробуванням як для них самих, так і для їхньої сім’ї та суспільства. Разом з тим, шкідливо потурати дитині. Якщо дитина звикає, що їй дають все за одним її бажанням, вона вважатиме, що так має бути завжди і в усьому.

З дітьми потрібно спілкуватися, запитувати про те, що їх турбує, встановлювати зрозумілі їм правила і пояснювати причинно-наслідкові зв’язки. Діти мають розуміти, що з одного у них є свободу дій, з іншого – кожна дія має наслідки. За виконання домовленостей – певне заохочення, а за їх порушення – покарання. Саме за такими принципами вони житимуть в дорослому світі, в майбутніх стосунках тощо.

Батьки мають приділяти час дитині, цікавитися її проблемами, колом знайомих, інтересами, любити своїх дітей і виявляти цю любов в повсякденному житті. Коли дитина відчуває любов, і в той самий час справедливість, що є наслідками зрозумілої і дієвої системи домовленостей зі своїми батьками, це може творити дива. І чим раніше батьки починають встановлюють такі стосунки, тим краще.

У Духовному управлінні мусульман Криму в Луцьку Сервер Зейнідінов розповідає, що насильство породжує насильство.

Сервер Зейнідінов

«Дитина повинна бути сита не лише фізично, а й психологічно»

Виховання дітей за добрими етичними нормами – запорука радісних днів у житті їхніх батьків, їхнього майбутнього щастя, адже воно безпосередньо залежить від того, наскільки ти зміг дати добро виховання своїм дітям. У будинку тих батьків, де виросли виховані діти, панує спокій, а там, де діти правильного виховання не отримали, будуть постійні тривоги, занепокоєння та турботи. Пророк (мир йому та благословення Аллага ) сказав: «Жоден батько не може подарувати своїй дитині нічого ціннішого, ніж гарне виховання». (Ат-Тірмізі, Бірва сила, 33).

Господь дав тобі розум і здібності збирати та аналізувати інформацію. Невже ти не можеш пояснити дитині? Ти маєш бути не лише батьком йому, а й другом та вихователем. Дитині потрібно пояснити що, як і чому. А рукоприкладство ні до чого хорошого не призведе.

Різні підходи можуть бути до виховання. Наприклад, у родині ховають цукерки від дітей. Діти їх потім знаходять, тишком-нишком їдять, потім ховають обгортки від цих цукерок. Дитина повинна бути сита не лише фізично, а й психологічно. Тобто, їжа, солодощі, одяг чи іграшки у неї повинні бути доступними, щоб вона не думала, що цього не вистачає чи що це від неї чомусь ховають. Дитині потрібно дати зрозуміти, що все це доступно і ніхто від неї цього не ховає. Але є певні правила, як цим користуватися.

Звісно ж є ситуації, коли ті чи інші речі загрожують здоров’ю дитини. На прикладі тих же цукерок – це може бути діатез. Тому потрібно не ховати цукерки, а пояснити, що це їй нашкодить.

Іноді ми можемо побачити, як в дитячому магазині діти влаштовують істерики для того, щоб їм щось купили. Або на спільному дитячому майданчику вважають, що він тільки їхній і їм не подобається, що ним ще хтось користується. Тому дитині потрібно пояснювати, що в суспільстві існують чіткі правила поведінки. Якщо в родині існують загальнолюдські цінності, духовність і справедливість, то дитина це буде бачити і рости в любові і злагоді.

Олена Кузьмич, кандидатка філологічних наук, журналістка, яка сповідує вікканство, переконана, що дітей не можна бити у жодному випадку.

Олена Кузьмич з дочкою

«Схема: «З’їж обід і отримаєш цукерку» вже не діє, адже діти останніх поколінь дуже вільні»

Дітей бити не можна, це неправильно. Але дозволяти дитині все, що вона хоче – теж неправильно. В цьому є великий виклик, адже система виховання, яка діяла у Радянському Союзі і була актуальна для попередніх поколінь, на жаль, вже не працює. Умовно кажучи схема: «З’їж обід і отримаєш цукерку» вже не діє. Адже діти останніх поколінь дуже вільні. Вони не бояться практично нічого. Тому у процесі виховання дітей потрібно шукати золоту серединку.

Проблема нашого суспільства у тому, що ми дуже «затуркані», адже дуже багато уваги приділяємо роботі і зароблянню грошей. Або ще гірше – сидінню в телефоні. І нам здається, що у нас лишається мало часу для любові до дитини. Ми повинні пам’ятати, що тато і мама для дитини – це такий собі маленькі «бог» з «богинею». Як буде вести себе дитина – залежить від того, як ведуть себе батьки. Умовно кажучи, якщо батьки будуть їсти чіпси, то навряд дитина буде їсти здорову їжу.

Певні межі і кордони дитині потрібно встановлювати, інакше дитина виросте егоїстом. Діти дуже природні і в них потрібно виховувати милосердя, співчуття, працьовитість, співпереживання тощо. Дітей потрібно цьому вчити і виховувати. І, мабуть, виховання дітей – це найважча з усіх робіт. Тож перш ніж заводити дітей, потрібно подумати – а чи зможете ви їх виховати у любові і гармонії?

Ярослав Гнатюк, ведичний брахман кришнаїзму займає таку ж позицію.

Ярослав Гнатюк

«Велика проблема – це діти, яких не хотіли, які були небажаними»

Звісно дітей бити не можна. У ведичній культурі велика увага приділяється навіть процесу зачаття, тобто, з якими думками і настроєм люди підходять до зачаття дитини. Велика проблема – це діти, яких не хотіли, які були небажаними. Про це говорить і психологія і ведична культура. Діти копіюють батьків. Наші вчинки говорять гучніше, аніж наші слова. Тому дитину потрібно виховувати власним прикладом. Якщо покарання буде фізичним та ще й несправедливим – діти можуть вирости озлобленими особистостями, які будуть зганяти свою агресію на інших. І це буде замкнуте коло.

Щоб виховувати дітей у душевній гармонії, самі батьки повинні бути в такій гармонії. А для цього потрібно займатися духовними практиками. Найкращий спосіб проявити свою любов до дитини – приділити їй час та увагу. Сьогодні дітям найбільше не вистачає спілкування з батьками. Батьки не повинні боятися висловлювати свої емоції і почуття відносно дитини, не скупитися на хороші слова. Але для цього необхідно зберегти власну духовну гармонію у цьому нестабільному світі.

Роман Колюхов (ІА Конкурент)

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:

Прокоментувати